Інноваційні педагогічні технології в сучасній дошкільній освіті сприяють новітнім методам розв'язання освітніх завдань. З огляду на це роль вихователя та педагога дошкільного закладу  набула нової якості. Він розвиває пізнавальні якості дошкільника, його життєву компетентність у різних соціальних інституціях. Водночас відбувається еволюція змісту, форм і методів навчання, яка спонукає до розробок і впровадження нових новітніх освітніх технологій. Це сприяє кращій соціалізації дітей з особливими освітніми потребами, які виховуються в нашому закладі.

Досвід показує, що все нове із часом стає традицією і що традиції утверджує соціум, а новаторами виступають яскраві особистості реформаторського типу. На сучасному етапі все очевиднішим стає те, що традиційна освіта, орієнтована на передавання знань, умінь і навичок, не встигає за темпами їх нарощування. Специфічними особливостями інноваційного навчання є його відкритість майбутньому, здатність до передбачення на основі постійної переоцінки цінностей, налаштованість на конструктивні дії в оновлюваних ситуаціях, основою яких є інноваційні педагогічні технології, а також підлаштування під конкретні потреби особливої дитини.

Інноваційні педагогічні технології розглядають не тільки як налаштованість на сприйняття, продукування із астосування нового, а насамперед як відкритість. Вони забезпечують умови розвитку особистості, здійснення її права на індивідуальний творчий внесок, на особистісну ініціативу, на свободу саморозвитку.

Інноваційні педагогічні технології мають гуманістичну спрямованість у системі освіти, зумовлену співіснуванням і складними взаєминами в науковій педагогіці й педагогічній практиці традиційної наукової педагогіки. Вони належать до системи загального наукового і педагогічного знання. Виникли і розвиваються на межі загальної інноватики, методології, теорії та історії педагогіки, психології, соціології і теорії управління, економіки освіти. Інноваційні педагогічні технології є однією з домінуючих тенденцій розвитку людства.

Широкий спектр, багатоваріантність педагогічних технологій зумовлюють необхідність їх класифікації. Найдосконалішою серед багатьох вважають класифікацію, за якою педагогічні технології згруповано за різноманітними системними та інструментально значущими ознаками. Відповідно в сукупності педагогічних технологій виокремлено:

1. За рівнем застосування:

• загальнопедагогічні (стосуються загальних засад освітніх процесів);
• предметні (призначені для вдосконалення викладання окремих предметів);
• локальні та модульні (передбачають часткові зміни педагогічних явищ).

2. За провідним чинником психічного розвитку:

• біогенні (провідна роль належить біологічним чинникам);
• соціогенні (переважають соціальні чинники);
• психогенні (провідна роль належить психічним чинникам).

3. За філософською основою:

• матеріалістичні та ідеалістичні;
• діалектичні та метафізичні;
• наукові та релігійні;
• гуманістичні й антигуманні;
• антропософські (грец.anthropos— людина іsophia— мудрість) і теософські (засновані на вченнях про всезагальний абсолют, божественну суть усіх речей);
• вільного виховання та примусу тощо.

4. За науковою концепцією засвоєння досвіду:

• асоціативно-рефлекторні (в основу покладено теорію формування понять);
• біхевіористські (англ.behavio(u)rism, відbehavio(u)r— поведінка) (за основу взято теорію научіння);
• розвивальні (ґрунтуються на теорії розвитку здібностей);
• сугестивні(заснованінанавіюванні); —нейролінгвістичні(заснованінанейролінгвістичномупрограмуванні);
• гештальттехнології(нім.Gestalt — цілісна форма, образ, структура і технологія) та ін. (засновані на психотерапевтичному впливі).

5. За ставленням до дитини:

• авторитарні (засновані на чіткій надмірній регламентації);
• дидактоцентристські (центровані на навчанні);
• особистісно-орієнтовані (гуманно-особистісні, технології співробітництва, технології вільного виховання).

6. За орієнтацією на особистісні структури:

• інформаційні (формування знань, умінь, навичок);
• операційні (формування способів розумових дій);
• емоційно-художні й емоційно-моральні (формування сфери естетичних і моральних відносин);
• технології саморозвитку (формування самоуправляючих механізмів особистості);
• евристичні (розвиток творчих здібностей);
• прикладні (формування дієво-практичної сфери) технології.

7. За типом організації та управління пізнавальною діяльністю:

• структурно-логічні технології навчання (поетапне формулювання дидактичних завдань, вибору способу їх розв'язання, діагностики та оцінювання одержаних результатів);
• інтеграційні технології (дидактичні системи, які забезпечують інтеграцію різнопредметних знань і вмінь, різних видів діяльності на рівні інтегрованих курсів, навчальних тем, навчальних проблем та інших форм організації навчання);
• ігрові технології (ігрова форма взаємодії педагога і дітей, яка сприяє формуванню вмінь розв'язувати  завдання на основі компетентного вибору альтернативних варіантів через еалізацію певного сюжету). В освітньому процесі використовують театралізовані, ділові, рольові, комп'ютерні ігри, імітаційні вправи, ігрове проектування та ін.;
• комп'ютерні технології (реалізуються в дидактичних системах комп'ютерного навчання на основі взаємодії «вчитель – комп'ютер – учень» за допомогою інформаційних, тренінгових, розвивальних, контролюючих та інших навчальних програм);
• діалогові технології (пов'язані зі створенням комунікативного середовища, розширенням простору співробітництва на суб'єкт-суб'єктному рівні: «учень — учитель», «учитель — автор», «учень — автор» та ін.);
• тренінговітехнології(системадіяльностіщодовідпрацюванняпевнихалгоритмівнавчально-пізнавальнихдійіспособіврозв'язаннятиповихзавданьупроцесінавчання—тести,психологічнітренінгиінтелектуальногорозвитку,розв'язанняуправлінськихзадач).

Педагоги-практики розробляють авторські технології, які поєднують у різних варіантах елементи апробованих технологій. Як правило, всі вони зорієнтовані на реалізацію змісту і досягнення мети різнорівневого і різнопрофільного навчання. Вихідним матеріалом для розроблення технології є теорії, концепції. Багато педагогічних технологій мають у своїй основі такі концепції засвоєння соціального досвіду:

1) асоціативно-рефлекторне навчання, у межах якого розроблена теорія формування понять;

2) теорія поетапного формування розумових дій, згідно з якою розумовий розвиток (як і засвоєння знань, умінь, навичок) відбувається поетапно, спрямовуючись від «матеріальної» (зовнішньої) діяльності у внутрішній розумовий план;

3)С угестопедична концепція навчання, яка обґрунтовує комплексне використання у навчальних цілях вербальних і невербальних, зовнішніх і внутрішніх засобів сугестії (навіювання), що сприяє надзапам'ятовуванню;

4) теорія нейролінгвістичного програмування (НЛП), що розглядає процес навчання як рух інформації через нервову систему людини;

5) теорії змістового узагальнення, в основу яких покладено гіпотезу про провідну роль теоретичного знання у формуванні інтелекту дитини.

На основі однієї теорії навчання можуть вибудовуватися різні технології. Так, асоціативно-рефлекторна психологічна теорія породила варіантні технології навчання, які по-різному поєднують слово і наочність та є максимально ефективними для вихованців закладу.